Табір та розстріл через польську національність

Особливе місце серед злочинів «Великого терору» посідає «польська операція» НКВС, яка, порівняно з іншими «національними» операціями, відрізнялася винятковим масштабом репресій, а також їх жорстокістю, оскільки у розумінні Й.В. Сталіна серед всіх національних груп саме поляки були одними з найбільш небезпечних.

Вона була ініційована оперативним наказом № 00485 наркома внутрішніх справ СРСР М.І. Єжова від 11 серпня 1937 року. Підлягали арешту активні члени «Польської організації військової», колишні військовополонені польської армії, політемігранти та перебіжчики з Польщі, колишні члени Польської соціалістичної партії та інших польських «антирадянських» партій, «найбільш активна частина місцевих антирадянських націоналістичних елементів польських районів».

Відповідно до оперативного наказу, усі заарештовані поділялися на дві категорії. Ті, що відносилися до першої категорії підлягали розстрілу, а до другої – засуджувалися до 5-10 років таборів та в’язниць. Інших видів покарання не передбачалося.

В результаті цієї найкривавішої операції було репресовано не менше 139 835 осіб та вбито – найчастіше пострілом у потилицю – 111 091 осіб.